Дата: Sat, 29 May 2004
Попередній звіт


про роботу Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань встановлення фактів закордонного втручання у фінансування виборчих кампаній в Україні через недержавні організації, що існують на гранти іноземних держав

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань встановлення фактів закордонного втручання у фінансування виборчих кампаній в Україні через недержавні організації, що існують на гранти іноземних держав (далі Комісія) утворена рішенням Верховної Ради України 11 грудня 2003 року у складі 13 народних депутатів України (постанова № 1376-IV).

Ініціатива створення цієї Комісії належить народному депутату України, керівнику фракції комуністів у Верховній Раді України П. Симоненку.

Проект постанови Верховної Ради України за № 4478 щодо створення Комісії внесли лідери п’яти парламентських об’єднань: Петро Симоненко (фракція комуністів), Ігор Шаров (фракція партій Промисловців і підприємців України та “Трудова Україна”), Валерій Пустовойтенко (фракція Народно-демократичної партії), Юлія Тимошенко (фракція блоку Юлії Тимошенко) і Микола Гапочка (група “Народний вибір”).

Проект постанови набрав 289 голосів народних депутатів. За створення Комісії не голосували представники блоку “Наша Україна” і фракція Соціалістичної партії України. Останній факт жваво прокоментували засоби масової інформації. Журналісти припускають: це може побічно свідчити, що гранти, отримані лояльними до “НУ” і соціалістів недержавними організаціями, повинні були увійти до неофіційних бюджетів їхніх передвиборних кампаній.

Приводом для створення Комісії стала тривога більшості українських парламентарів, що українське законодавче поле сьогодні практично дозволяє під виглядом всіляких політтехнологічних послуг, соціологічних досліджень для замовника, платних консультацій, семінарів і тренінгів надавати завуальовану закордонну фінансову допомогу певним політичним структурам і їхнім представникам.

Народні депутати України вважають, що “діяльність фінансованих західними державами агентств і інститутів повинна бути під постійним контролем депутатів і громадськості”; що роль недержавних організацій, які фінансуються закордонними фондами і урядами “досягла масштабів, адекватних прямому втручанню у внутрішні справи суверенних держав”; що “у більшості випадків такі структури слугують просто “дахом” для діяльності іноземних спецслужб”, що під виглядом агітації за демократію, свободу слова і права людини, забезпечення “прозорості” виборчого процесу, “обслуговуються інтереси тільки певних конкретних політичних сил і кандидатів”; що потрібно провести експертизу статутної і практичної діяльності фондів, інститутів, комітетів, які фінансуються зарубіжними донорами, перевірити “джерела і порядок фінансування їхніх конкретних програм, прямо чи опосередковано пов’язаних з виборами, ступінь втручання у внутрішні справи України з метою лобіювання інтересів західного капіталу”.

Ні для кого не є секретом, що з Україною пов’язано дуже багато економічних і геополітичних інтересів. Тому тема іноземного впливу на внутрішні соціально-політичні процеси в Україні, зокрема, на вибори – завжди була і є надзвичайно актуальною.

Таким чином, Верховна Рада України визначила основні, але конкретні напрямки роботи слідчої комісії, запропонувала основні версії для розслідування.

Слід зазначити, що щодо правомірності існування запропонованих версій, маємо багаточисельні висловлювання високих посадовців, народних депутатів, експертів і журналістів, а також неспростовані публікації у зарубіжних та вітчизняних (центральних і регіональних) засобах масової інформації, починаючи із 2002 року.

Дозвольте звернути увагу на деякі з тих, які сприяли Комісії у визначенні методики дослідження проблеми.

Директор Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський у інтерв’ю газеті “Деловая неделя” (№ 45, 18-24 грудня 2003 року) зазначив, що він є прибічником посилення ролі неурядових структур. Але не у тих випадках, коли вони беруть на себе відповідальність давати настанови державним органам у питаннях, які мають відношення до зовнішньої політики, енергетики і інших питань національної безпеки. “Я вважаю, - заявляє він, - що ці настанови не повинні даватись на кошти іноземних держав. Це неприпустимо в будь-якій країні світу”.

Він вважає неправильним і невиправданим з точки зору національних інтересів нашої держави, що за допомогою грошей зарубіжних спонсорів в Міністерстві закордонних справ створюються умови, за яких можливе лобіювання інтересів іншої держави. Він наголошує, що втручання в політичні процеси на кошти донорів із інших країн неприпустиме. Коли проводяться тренінги за зачиненими дверима, у яких беруть участь ті, хто має сербський чи грузинський досвід, коли виділяються гранти на навчання щодо проведення масових дестабілізаційних акцій – то це робиться в інтересах певних політичних сил, а не для того, щоб підвищувати “політичну культуру”.

Ось свіжі приклади.

Місцеві засоби масової інформації повідомляють, що у березні цього року у Луцьку, Миколаєві, Запоріжжі, Херсоні, ряді інших обласних центрів для молодих активістів блоку “Наша Україна” на закордонні кошти проводяться закриті тренінги. (газети: “Луцький замок”, № 15 (427); запорізьке “Досьє”, № 10 (238); “Вечерний Николаев”, № 32 (1987 р.); “Грани”, № 13 (36).

Ці заходи проводяться за фінансової підтримки Вестмінстерського фонду за демократію (Великобританія) для обмеженого кола учасників. “Тренерами” виступали представники сербської організації “Отпор” та білоруської “Зубр”. Вони знайомили із сербським та білоруським досвідом проведення масових протестних акцій, протистояння правоохоронним органам та уникнення від відповідальності.

На запитання, хто фінансував “Отпор” у боротьбі проти Мілошевича, югославські “тренери”, не ховаючись, відповіли, що це справа їхніх “американських друзів”.

У зв’язку з цим виникає багато запитань. Хто запрошував таких “учителів” до України? Чому іноземні структури зацікавлені у проведенні таких заходів у нас? Наскільки подібні таємні заходи відповідають українському законодавству? Чому про проведення подібних заходів не ставиться до відома місцева влада? Чому на подібні заходи не допускаються журналісти? Які наслідки може мати подібне “навчання” молоді? Чи не нагадує це не просто навчання PR-технологіям, а закордонне втручання у внутрішні справи України?

Член СДПУ(о) Геннадій Руденко: безумовно, в Україні існує завуальоване втручання з боку деяких держав у передвиборні процеси. Кожна країна, яка бере участь у фінансуванні тих чи інших проектів, таким чином фінансує свої інтереси.

Член фракції “Наша Україна” Тарас Чорновіл вважає, що підтримка опозиційних сил з боку міжнародних структур існує, але в частині контролю за ходом виборчої кампанії, що не дозволяє сфальсифікувати результати виборів. Він же зазначає, що на минулих парламентських виборах блок Ю. Тимошенко залишився поза увагою і активної підтримки цих структур. З великою долею впевненості цю точку зору підтримує журналістка Тетяна Висоцька.

А ось як розглядає досліджувану Комісією проблему у контексті діяльності недержавних організацій бувший посол в Україні у 1998-2000 роках Стівен Пайфер. Нині він – другий заступник державного секретаря США у справах Європи і Євразії, який безпосередньо відповідає за розробку американської зовнішньої політики стосовно України.

У інтерв’ю “Українській правді”, який взяла у нього у Вашингтоні журналістка Люба Шара, від вітає рішення українського уряду перереєструвати Національний демократичний інститут та Міжнародний республіканський інститут, які займаються навчальними програмами для політичних партій. Одночасно він зазначив: “... ми підтримуємо ті сили в Україні, які підтримують політичні і економічні реформи, а також добрі стосунки із Сполученими Штатами” і далі:

“Для нас буде важливо не тільки закордонна політика нового президента, але й те, яким чином його було обрано і якого роду політику стосовно політичних і економічних змін він буде проводити”

І ще: “...демократія є величезним критерієм, за яким вас (тобто, Україну – ред.) будуть оцінювати. І тому, що ви сказали, що ви хочете приєднатись до цих інституцій – ми відчуваємо, що маємо певне запрошення прийти і сказати: “Подивіться – ось ці речі ви не повинні робити, а ці речі ви повинні робити”.

Щодо методологічних засад роботи Тимчасової слідчої комісії, то ми можемо спиратись на слова С. Пайфера: “Питання виникає щодо подій три місяці перед виборами, коли ви, як російський виборець не мали можливості бачити іншої реклами, крім реклами “Єдиної Росії”...”

А ось, як поза всякі розмірковування про “демократію”, “вільні і чесні вибори”, будують свою політику США. Із інтерв’ю посла США в Україні Джона Хербста газеті “Київський телеграф” (20-26 лютого 2004 року): “Ми просто не можемо встановлювати і підтримувати тісні відносини із країнами, які не підтримують нашу систему цінностей. ...Тому я прагну заохочувати і уряд, і суспільство для того, щоб здійснювались кроки, які дозволяли б нам будувати тісні відносини”.

Ігор Попов, голова Комітету виборців України: “... програми допомоги громадським організаціям насправді мають стратегічну мету перереформування усього суспільства під західні стандарти”.

Петро Порошенко, почесний президент концерну “Укрпромінвест”, народний депутат України (фракція “Наша Україна”) з нагоди підписання 10 червня 2003 року “Угоди про взаєморозуміння” із шеф-редактором інформпрограми “Експрес-інформ” Андрієм Шевченком, головою Фонду медіа-ініціатив Романом Скрипіним, керівниками телекомпаній “Експрес-інформ” і НБМ Владиславом Лясовським та Іваном Адамчуком сказав: “Ми відкриті для закордонних інвестицій, до нас повинні прийти (а ми переконані, що прийдуть) закордонні інвестори, яким сподобаються наші принципи”. (Інтернет, Володимир Скачко, 11.06.2003 року).

До питання щодо юридичного тлумачення терміну “іноземне втручання у внутрішні справи України” Міністерством юстиції України (лист № 18-1-11 від 15 березня 2004 року) зазначено, що у національному законодавстві України роз'яснення цього питання відсутнє. Разом з тим, частиною сьомою статті 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 року, Декларацією про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами у відповідності зі статутом ООН від 24 жовтня 1970 року, Розділом VI Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та Декларацією про недопустимість втручання у внутрішні справи держав, про убезпечення їх незалежності і суверенітету від 21 грудня 1965 року встановлено принцип міжнародного права - невтручання у внутрішні справи країни, відповідно до якого ні одна держава чи група держав не має права втручатися прямо чи опосередковано з будь-якої причини у внутрішні і зовнішні справи будь-якої іншої держави. Внаслідок цього збройне втручання та всі інші форми втручань чи усякі погрози, спрямовані проти правосуб'єктності держави чи проти її політичних, економічних і культурних основ, є порушенням міжнародного права. Жодна держава не може ні застосовувати, ні заохочувати застосування економічних, політичних заходів чи заходів іншого характеру з метою підкорення собі іншої держави у здійсненні нею своїх суверенних прав і отримання від цього будь-яких переваг. ]

Умовою застосування цього принципу міжнародного права у взаємовідносинах держав є наявність державного суверенітету.

Здійснюючи внутрішню політику, суверенна держава має поважати суверенітет інших держав і діяти у вирішенні внутрішніх справ не на шкоду їх незалежності, а з додержанням загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Ключовими поняттями для принципу невтручання є: “пряме і опосередковане втручання” і “справи, що належать до внутрішньої компетенції держави”.

Під “прямим втручанням” розуміється втручання безпосередньо держави, її органів. Опосередковане втручання здійснюється не самою державою, а особами, організаціями, які знаходяться під її контролем.

Визначення кола справ, що належать до внутрішньої компетенції держави, пов'язане з невід'ємним правом держави самостійно обирати собі політичну, економічну, соціальну і культурну систему без втручання у будь-якій формі з боку будь-якої іншої держави. Разом з тим, зазначений принцип забороняє лише ті дії, які спрямовані проти правосуб'єктності держави чи проти її політичних, економічних і культурних основ.

Конституційні положення закріплюють Україну як суверенну державу. Суверенітет України поширюється на всю її територію (частина перша статті 2 Конституції України). Частина друга статті 5 Конституції визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Влада народу є первинною щодо державної влади, а державна влада похідною від влади народу. Влада народу як носія суверенітету має зверхність над будь-якою, в тому числі державною або партійною владою, як всередині держави, так і за її межами. У відносинах з державною владою народ виступає як виборчий корпус, тобто усі громадяни України, які мають виборчі права.

Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (Стаття 5 Конституції України). Однією з форм безпосереднього народовладдя є вибори. Шляхом вільних виборів Український народ формує державну владу.

Відомо, що в Україні реалізують свої проекти понад 2 тис. закордонних неурядових центрів. В гуманітарній сфері нашої держави зосереджують свою діяльність близько 500 із них.

Станом на 1 січня 2004 року Міністерством юстиції України зареєстровано 1790 всеукраїнських та міжнародних громадських організацій, з них всеукраїнських - 1391, міжнародних - 399; політичних партій - 96, благодійних організацій - 650, з яких 421 з міжнародним статусом, а також 179 структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні.

Міністерство юстиції України не має інформації про недержавні організації, які повністю чи частково існують на зарубіжні гранти, оскільки законодавством чітко визначений перелік документів, які подаються засновниками для їх реєстрації, і обов'язкова наявність будь-яких документів, які б підтверджували джерела фінансування статутної діяльності, серед них відсутня.

Міністерство юстиції України, як легалізуючий орган, здійснює контроль за додержанням зареєстрованими об'єднаннями громадян положень своїх статутів.

Контроль за джерелами та розмірами надходжень, сплатою податків об'єднань громадян здійснюють відповідно фінансові органи та органи державної податкової інспекції (частина четверта статті 25 Закону України “Про об'єднання громадян”).

Найбільш вагомий вплив на політичні процеси в Україні, за думкою експертів, здійснюють Національний демократичний інститут США (НДІ), Міжнародний республіканський інститут США (МРІ), “Будинок свободи”, фонд “Євразія”, німецький фонд Конрада Аденауєра.

Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова (УЦЕПД) присвятив журнал “Національна безпека і оборона” № 10(46) 2003 року аналізу сучасного стану, ролі та місця недержавних громадських організацій (НДО) у Україні. При підготовці журналу експерти УЦЕПД провели анкетування провідних українських НДО з метою аналізу змісту і форм їхньої роботи, обсягів і джерел фінансування, механізмів взаємодії з органами і засобами масової інформації, методів впливу на суспільно-політичні процеси. Проведено також опитування керівників органів державної влади, політичних партій, засобів масової інформації і донорських структур.

Комісія використала багатий фактологічний матеріал, представлений у цьому номері журналу, який дає можливість зробити певні висновки щодо питань, які досліджувались, зокрема, рівня впливу на політичний процес і суспільну свідомість з боку структур, фінансованих із-за кордону.

Встановлено, що приблизно 1 % від зареєстрованих в Україні громадських організацій становлять так звані “неурядові аналітичні центри”, діяльність яких відкрито зорієнтована на посилення “впливу на політичний процес, суспільну свідомість і громадську думку”. 47 % НДО надають першочергового значення реалізації саме цього завдання.

Мережа НДО розвивається, в першу чергу, завдяки іноземному фінансуванню. За роки незалежності України склався активно діючий інститут зарубіжних донорів НДО. За окремими експертними оцінками, зараз існує близько 150 “доступних” для України об’єднань і фондів, які надають гранти.

Бюджети НДО на 60 % формуються за рахунок зовнішніх фінансувань. Бюджети 90 % НДО складають 50-300 тис. $, але кожен десятий із них має 500 тис. і більше $. Найбільшу кількість грантів українським НДО надали Міжнародний фонд “Відродження”, Національний фонд підтримки демократії, Світовий банк. Вони ж у числі 5, що надали і найбільші за обсягами гранти. Одночасно слід зазначити, що за обсягами та кількістю наданих грантів лідирують США.

Відомо, що гранти надаються під проекти, які замовляє сама фундація-донор, і це не може не свідчити про залежність та заангажованість НДО.

Це підтверджують і науковці Дніпропетровського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень, які звертають увагу на те, що “іноземні ТНК формують в Україні професійне аналітичне середовище у власних, далеко не завжди прийнятих для нашої країни шляхах” (журнал “Національна безпека і оборона” стор. 19, № 10, 2003 рік).

Найбільш поширеними методами впливу на суспільну свідомість і громадську думку в діяльності НДО є публічні заходи. Наприклад, в Києві, де працюють понад 30 НДО, їхні публічні заходи відбуваються в столиці щотижня.

Часто не ідентифікуючись, НДО постійно присутні в національному інформаційному просторі. Досить назвати програми, які виходять на УТ-1, - “Наголос” (ведучий – директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології М. Погребинський); “Світ. Огляд”; “Ера”, аналітичну програму “Час” на 5-му каналі, вечірні інформаційні випуски каналу “Тоніс” і інші. Матеріали НДО публікуються в інтернет-виданнях: “Українська правда”, “Forum”, “Експерт-центр”, “Кореспондент. net”, “Версії”, “Глав-red”.

В цілому 36 % НДО виходять в інформаційний простір України до 5 разів на місяць (тобто – щотижнево), 14 % НДО демонструють високу інформаційну активність – до 20 разів на місяць.

До цього слід додати, що НДО широко використовують і такі ефективні засоби оперативного і прямого інформування широкого кола журналістів, як прес-конференції, залучення їх до участі у публічних заходах і спільних добре оплачуваних проектах, розміщення матеріалів для регіональних і місцевих ЗМІ в інформаційних агенствах. 90 % НДО мають свої засоби масової інформації, 70 % видають книги і брошури, поширюється практика електронних видань. 35 % кадрів НДО навчались або стажувались за кордоном.

Найбільшу активність в інформаційно-аналітичному просторі України займає американський і германський капітал, який поступає через недержавні організації такі, як фонди “Відродження”, Підтримки демократії, Конрада Аденауера, “Фрідом Хаус”, а також дипломатичні місії країн НАТО.

Найбільшу грантову підтримку отримують структури, які називають себе правою опозицією. Частина цих коштів направляється на популяризацію і розкрутку політиків на “круглих столах”, відкриваючи їм таким чином доступ до ЗМІ.

“Агентство моделювання ситуацій. Демоверсія IV” (Київ 2004 р., стор. 10-15) це підтверджує: “... тендер на отримання грантів здебільшого отримують структури, які досить тісно співпрацюють з опозицією”. “... такі структури, як Фундація відкритого суспільства, Агенція соціального проектування тощо виконують певний обсяг робіт з аналітичного забезпечення діяльності окремих політиків та політичних угрупувань. Так, слід згадати діяльність Незалежної профспілки журналістів та Громадської Ради при Комітеті Верховної Ради України, очолювану М. Томенком і підримку цих ініціатив Міжнародним фондом “Відродження”. Агенція соціального проектування досить активно працює ... щодо актуалізації проблеми створення єдиної партії під В. Ющенка тощо”.

Тут пропонуються приклади окремих неурядових організацій, які діють в Україні і отримують закордонні гранти.

1. Асоціація молодих українських політиків і політологів. Політичні симпатії: “Наша Україна” Мас-медіа: “Радіо-Рокс” (103,6 FM) – щотижнева інформаційно-аналітична програма “Нова політика”. В теперішній час вихід до ефіру заморожено. Зарубіжні зв’язки і контакти: Фонди “Відродження” (Дж. Сорос) і Конрада Аденадуера, Міжнародний республіканський інститут США (МРІ), Міжнародна фундація виборчих систем (ІFES), “Америка Хаус”, посольства США, ФРГ, Чехії, Канади, Великобританії, Словакії.

Регіональні організації працюють в Криму і 18 областях України, а також у вищих навчальних закладах: Національному університеті ім. Т.Шевченка, Педагогічному університеті ім. Драгоманова, Києво-Могилянській академії, Київському економічному університеті, Інституті міжнародних відносин, в державних університетах – Дніпропетровському, Донецькому, Львівському. (Ось яка в Україні деідеологізована, деполітизована діяльність навчальних закладів).

2. Інститут політики (керівник – Микола Томенко, народний депутат України) Політичні симпатії: “Наша Україна” Зарубіжні зв’язки і контакти: Фонд “Відродження” (Дж. Сорос), Фонд “Євразія”

Останнім часом посилились зв’язки із фондом Ф.Еберта, який планує спонсорувати виборчу кампанію В. Ющенка. Особливу підтримку фонд здійснює партії “Реформи і порядок”, яка входить до блоку “Наша Україна”.

3. Міжнародний центр перспективних досліджень (Канівська В.Г.) працює за гранти фонду “Відродження” (Дж. Сорос).

4. Інститут економічних досліджень і політичних консультацій здійснює акції впливу, виражає інтереси фінансових і банківських груп України. В Асоціацію друзів інституту входять концерни “Орлан”, “Оболонь”, “Галичина” (прибічники “Нашої України”), членом спостережної ради є В. Ющенко.

5. Атлантична Рада України (Гречанінов В.О.) фінансується дипломатичними місіями і іноземними організаціями. Контактує із посольствами США, Нідерландів, Франції, Великобританії, Польщі, Чехії, Канади, ФРН, Угорщини, а також з центром інформації і документації НАТО в Україні. Регіональні відділення АРУ працюють у Криму, Одесі, Івано-Франківську, Львові, Черкасах, Ужгороді, Дніпропетровську, Херсоні, Донецьку, Вінниці, Чернівцях, Рівнові, Харкові, Тернополі, Луцьку. АРУ налічує біля 180 членів, серед яких 20 народних депутатів, 50 представників неурядових організацій.

6.Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова частково фінансово підтримується за рахунок грантів посольств США, Канади, Швеції, Швейцарії, Нідерландів, фондів – Підтримки демократії (США), К. Аденауера, “Євразія”, Ф. Еберта, Г. Зайделя, “Відродження”, “Фрідом Хаус”, Центра НАТО і ін.

7. Київський центр політичних досліджень і конфліктології (М. Погребинський) фінансується СДПУ(о), має постійні контакти із російським Фондом ефективної політики.

Список організацій і фондів, які фінансуються із-за кордону може бути продовжений. Такі матеріали комісія має. Проте і цього достатньо для уявлення механізмів зарубіжного впливу.

НДО надають своїм “грантодавцям” широку необхідну інформацію, які вирішують, кому надавати підтримку – міжнародну, політичну, інформаційну.

Головний смисл і зміст діяльності НДО – створення в Україні інфраструктури і атмосфери, яка сприятиме успішному проведенню ідеологічної обробки населення у вигідному “грантодонорам” напрямку. Завдання – побудова “демократичних” і ринкових структур і спільнот західного зразка. Загальнолюдські цінності при найближчому аналізі виявляються західними цінностями.

НДО пов’язані між собою не лише інтернетівською мережею, а й регулярними спільними семінарами, школами, конференціями. Свобода розповсюдження інформації, “свобода слова” дає можливість безконтрольно розповсюджувати ідеї і погляди.

Діяльність НДО – це підміна справді наукових досліджень пропагандистською акцією. На Форумі громадських організацій України “Суспільство перед вибором”, який відбувся в Києві 16-17 лютого 2002 року, голова правління Міжнародного фонду “Відродження” Григорій Немиря виокремив три типи таких організацій: а) які реально можуть здійснювати вплив; б) які підтримують певні політичні сили; в) які лояльні до тих, хто їх створив.

Гранти дають далеко не всім НДО, а лише тим, хто підтримує цінності західної демократії. “Відкрите суспільство” – це західна “ліберальна демократія” і неконтрольована державою ринкова економія.

Створення НДО (над якими держава не має контролю) має метою просування ідей “громадського суспільства” західного зразка, “цивілізована” трансформація української нації. Залежність НДО від західних фондів і інститутів, що їх фінансують, призводить до реалізації конкретних політичних цілей західних держав.

[ Распечатать ] [ Отправить ссылку другу ]